MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу

«Аліса в Дивокраї» та «Аліса в Задзеркаллі»


Напевно, ні Чарлз Латвідж Доджсон, ні десятирічна Аліса навіть і не підозрювали, пливучи у 4 липня 1862 року в човні, що казка, вигадана професором для дівчинки, набуде такої популярності. А було це так…

Одного літнього дня професор математики Оксфорда Доджсон разом із трьома дочками декана свого коледжу Ліддела вирушив на прогулянку. Десятирічна Аліса звернулася до нього з проханням розповісти казку. І Чарлз Лютвідж вигадав історію про те, як Аліса потрапила до підземної країни. Там вона зазнала багато незвичайних і цікавих пригод. Дівчинці дуже сподобались оповідки її дорослого друга. Отож, повернувшись додому, пан Доджсон занотував у блокноті основний сюжет казки. Згодом він опрацював його, намалював ілюстрації, оправив написане у палітурку, наклеїв на неї світлину семирічної Аліси Лідделл, вказуючи на вік героїні книжки, і подарував рукопис дівчинці. У цій першій редакції казка називалась «Пригоди Аліси під землею».

Оскільки книжка про Алісу набула популярності у колі для родинного читання, Чарлз Доджсон через три роки, у 1865 році, видав її для широкого загалу під назвою «Аліса в Дивокраї». Для зазначення авторства він обрав псевдонімом Льюїс Керрол.

Книга «Аліса в Дивокраї» стала дуже популярною в Англії. Так, з 1865 до 1889 року вона передавалась аж 30 разів. Тому, зважаючи на популярність твору, Льюїс Керрол вирішив написати продовження. У 1871 році письменник опублікував «Алісу в Задзеркаллі». У книзі головна героїня перетворюється на королеву. А Білий Лицар, який супроводжує її дивовижними мандрами, розповідає їй про дивні винаходи. Саме у цьому образі автор зобразив себе. Тому наприкінці книги просить Алісу озирнутися і на прощання їй помахати рукою.

Спочатку ілюстрації до книги створив сам Керрол. А от першим професійним ілюстратором став Джон Тенніел, він створив 42 графічні ілюстрації до твору. Саме на числі 42 наполягав сам автор книжки.

Книга набула неабиякої популярності у себе на батьківщині. Крім того, вона перекладена майже усіма мовами світу. Але основною проблемою для перекладачів завжди було знайти відповідність між оригіналом і реаліями країни мовою якої перекладали вони. Адже Керрол у тексті зашифрував багато ідіом, парадоксів, нонсенсів, каламбурів, пародій на вірші, гри слів, фразеологізмів та ін.

Так, Володимир Набоков у своєму перекладі російською мовою, взагалі, вдається до того, що перейменовує Алісу на Аню і використовує ремінісценції російського фольклору та історії Київської Русі часів В. Мономаха. Таким чином письменник наближає Керроловий стиль до розуміння російського читача.

Українською мовою твори про «Алісу…» перекладали у різні часи Галина Бушинова у 1960 році, Борис Заходер у 1972 році, Петро Таращук, а от поезії для книги перекладали Леонід Горлач і Микола Лукаш.

Проте найбільш повним і максимально наближеним до оригіналу був і залишається переклад Валентина Корнієнка. Треба сказати, що його переклад «Аліси…» вийшов у двох редакціях. Спершу в 2000 році у видавництві «Абабагаламага» під редакцією І. Малковича, а згодом у 2007 році у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан».

Останню редакцію «Аліси в Дивокраї» та «Аліси в Задзеркаллі» сам перекладач В. Корнієнко вважав автентичним. У ньому Валентин Олексійович намагався якнайближче підійти до прози Керрола і відтворити неповторний стиль автора для українського читача. Адже за його словами: «Зовні немудряща «Аліса» криє в собі чимало прихованих планів, площин та параметрів, без виявлення яких повнокровний переклад просто неможливий».

Книги «Аліса в Дивокраї» та «Аліса в Задзеркаллі» увійшли до рейтингу «Читацький маст-рід» від «Amazon» та до рейтингу «Книги, які має кожен прочитати хоч раз у житті». А рейтинг GoodReads відзначив «Алісу…» як найкращу гумористичну книгу.