Синички

Визирнуло зимове сонечко з-за гайка, низенько вклонилося людям, заглянуло до Тетянки у вікно й покотилося вгору.

Таня, майнувши білявими кісками, похапцем умилася, поправила банти і вже одягається.

— Я хочу з тобою гратися! — підбігає вона до Пилипка, що майструє клітку для пташок.

— А я не граюсь, а працюю, зрозуміла? Ти ще мала мені допомагати.

— Не задавайся. Як проганятимеш, то ми з Наталкою не поздоровимо тебе з днем народження. От що...

— І не треба, — буркнув байдуже Пилипко.

Таня, сердита, вибігла на подвір'я, примружилась від сонця.

Рипнула від морозу хвіртка. До Тані біжить Наталка і подає їй гарячий млинець. Побравшись за руки, ідуть вдвох у садок, далі на город, ледве витягаючи ноги з пухкого снігу.

Онде диктовий майданчик — авжеж, це Пилипко прилаштував до шпаківниці, щоб ловити снігурів та синичок. А до віконця причепив дверцята з капроновою ниткою. Аби смикнув — то й зачиниш там пташку. А довга нитка звідти аж до сіней, щоб смикати.

На подвір'ї пахло чимось смачним, що готувала мама у хаті. Сизий дим стовпом підіймався вгору.

— Давай і ми щось зробимо для пташок, — каже Таня до Наталки. — А ловити не будемо.

— Давай, — погоджується та.

Вони побігли до хліва по довгу тичку і сховали її за хатою, щоб Пилипко не нагледів. Потім подалися до хати.

— А що, померзли? — питає їх Пилипко насмішкувато. Таня не відмовляє йому.

— Мамочко, — шепоче вона на вухо матері. — Я... ми... Дай нам шматочок сала.

— Навіщо? Он сідайте снідати.

— Ні, ні, мамочко, тихіше, бо Пилипко ще почує. Нехай ми погодуємо синичок. Я сама по радіо чула, що синички люблять сало.

Мама відрізала шматочок сала, і дівчата, ховаючи його від Пилипка, вибігли у двір.

— Прив'яжемо сало до тички ниткою, он тією, — раділи дівчатка.

Вони підкралися до Пилипкової пастки, перегризли у двох місцях нитку і прив'язали нею сало до верхівки тички. Потім застромили тичку в сніг біля яблуні, щоб не впала.

— Тепер хай зловить хоч одну пташку без нитки, — сміялися дівчатка.

А на яблуні, біля тички, що поставили дівчатка, вже смакували салом маленькі синички.

— Тепер їм тепліше буде, — раділи дівчатка.

— Мамочко, глянь, що ми зробили, — радісно вбігли до хати. — Поглянь у вікно, там синички...

Мама глянула у вікно, далі пригорнула діток і сказала:

— Синички ви мої хороші.