Як Андрійко та Женя мамі допомагали

З дитячого садка Андрійко завжди сам приходить. Лише сьогодні за ним прийшов старший брат Женя, прямо зі школи.

— Андрійку, давай швидше, роботи багато, — підганяв Женя. — Скоро мама прийде, а ми...

У кожного своя робота. Андрійкові треба почистити мамині чобітки й туфлі, а потім полити квіти.

Поки він збирався, Женя вже порався на кухні. Андрійко знайшов гуталін під вішалкою на поличці, де стояли всі черевики (він повикидав їх на підлогу). «Хай, потім приберу».

Ось вже й поблискує один чобіток. От-от мама прийде, похвалить. Андрійко хоче першим поздоровити мамусю з днем народження.

...«Мабуть, Женька оббирає картоплю», — прислухався Андрійко. Одна впала й покотилася. Чутно, як спалахнув сірник і плитка дмухнула газовим полум'ям.

Андрійко поспішав. Кинув щітку й побіг поливати квіти. Їх багато, на всіх підвіконнях і на шафі звисає, мов борода лісовика.

Враз у коридорі захлюпала вода, дзенькнула швабра об таз і впала. «Це Женька миє підлогу». Поспішає. Клацнули дверцята шафи у спальні, мабуть, Женя щось викладає на підлогу. Це він шукає мамині нові туфлі.

На кухні щось як засичить, мов гусак, і Женя побіг. Мабуть, збігло молоко. Знову дзенькнув таз, полилась вода на весь коридор. Це Женя хотів перестрибнути через таз і перевернув його.

Від пригорілого молока дим забиває подих. Андрійко хотів відчинити кватирку, але не дістав.

Задзеленчав дзвоник. Андрійко зовсім поволі злазив з табуретки, але ненароком зачепив горщика з квітами й розбив, отого, що з зеленою бородою. «Потім приберу», — побіг відчиняти двері. Прийшов тато.

Андрійко, Женя й татко зібралися в коридорі і почали готувати мамі подарунки. Враз щось зашурхотіло по той бік замка.

— Це мама відмикає двері, — прошепотів Андрійко.

Мама зайшла в коридор...

— Ой, мамочко, як рано ти прийшла, — розгублено сказав Женя, озираючись на таз і ганчірку в калюжі води.

— Мамочко, — підбіг Андрійко, — поздоровляємо тебе з днем народження...

Женя й тато теж поздоровили маму. Кожен від себе подав подарунки.

Мама усміхнулася, поцілувала усіх, глянула в коридор, через плече сина, і лагідно сказала:

— Ех ви, ведмеді неповороткі, відчиніть балкон, хай чад вийде.