Зозуляненецька народна казкаЖила на світі бідна жінка. Було в неї четверо дітей. Не слухались діти матері. Бігали, гралися на снігу з ранку до пізнього вечора. Одежу намочать, а мати — суши. Снігу нанесуть, а мати — прибирай. І рибу мати сама на річці ловила. Важко їй було, а діти нічогісінько не допомагали. Від життя такого мати тяжко захворіла. Лежить у чумі *, дітей кличе, просить: «Дітки, пересохло мені в горлі, принесіть водички». Не йдуть діти по воду. Аж ось захотілося старшому синові їсти. Зазирнув він у чум, а мати посеред чуму стоїть, малицю ** надягає. І раптом малиця пір'ям вкрилася. Замість рук крила виросли. Бере мати дошку, що на ній шкури шкребуть, і дошка та хвостом пташиним стала, а наперсток залізний — дзьобом. Обернулася мати зозулею та й вилетіла з чуму. — Брати, гляньте — наша мати пташкою полетіла! — загукав старший син. Побігли діти за матір'ю. — Мамо, мамо, ми тобі водички принесли! — Ку-ку, ку-ку! Пізно. Не вернусь я! Багато днів і ночей бігли діти за матір'ю. Бігли по гострому камінню, по грузьких болотах, по купинах. Ноги до крові пообдирали. Де пробіжать, там червоний слід лишають. Назавжди покинула дітей мати-зозуля. І відтоді не в'є собі гнізда, не ростить сама діток своїх. А по тундрі з того самого часу червоний мох стелиться. * Ч у м — житло із шкур. ** М а л и ц я — ненецький верхній одяг.
2008 - 2018. © My Planet - цікавий сайт для усієї родини. |
