Казка про жар-птицю та вовка

українська народна казка

Було в одного царя три сини — два розумних, а третій дурень. От прийшли вони до батька свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на інші царства. Батько й каже:

— Вибирайте собі коней з табунів яких завгодно і їдьте куди хочете.

От пригнали ті табуни, почали вони вибирати.

Обидва старші вибрали коней щонайкращих, а менший узяв найпоганішого коня. Зібравшись, виїхали вони усі троє однією дорогою. Їдуть та їдуть. Коли дивляться — стоять три стовпи, і від кожного стовпа йде дорога: одна просто, друга наліво, а третя направо. На тих стовпах було щось написано, вони й під'їхали прочитати. На однім стовпі значилось: «Хто поїде цією дорогою, той сам буде ситий, а кінь його голодний»; на другім: «Хто поїде цією дорогою, той сам буде голодний, а кінь ситий»; на третім: «Хто поїде цією дорогою, у того вовк коня з'їсть». Поїхали вони: старший по тій дорозі, що сам буде ситий, а кінь голодний; середульший по тій дорозі, що сам буде голодний, а кінь його ситий, а менший — по тій, що вовк, коня з'їсть.

Тільки що менший трохи проїхав, іде вовк назустріч йому й каже:

— Злазь з коня, я його з'їм!

Нічого робити — узяв парубок сідло на плечі та й пішов собі дорогою, а коня покинув. Коли це доганяє його знову той же таки вовк:

— Сідай, — каже, — на мене і кажи, куди везти.

А той йому й каже:

— Вези, куди сам знаєш!

Привіз його вовк у великий ліс, а посеред того лісу стояла хата велика; біля тїєї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у тій клітці сидить птиця така, аж сяє. От парубок як уздрів її та й каже вовкові:

— Як би мені добути цю птицю?

— Іди, — каже йому вовк, — та полізь по стовпі, та не берись за шнурочок, а прямо бери клітку.

Пішов той, заліз на стовп, та замість клітки і зачепив рукою шнурочка — коли це дзвоник: дзень-дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього:

— Чого тобі треба?

— Хотів, — каже він їм, — птицю забрати.

А сторожі й кажуть йому:

— Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми її дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібНОГО.

Пішов від них парубок, а вовк і питає його:

— Де ж птиця, що ти хотів добути?

— Нема! — каже той.

Розказав йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого, до половини срібного.

— Сідай же, — каже вовк, — швидше, та поїдемо.

Сів він на вовка, і поїхали. Їхали, їхали, — от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам'яні конюшні, а в конюшнях іржуть коні. Вовк і каже парубкові:

— Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за уздечку, а за гриву.

Пішов той у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк, бере коня за уздечку, а удила тільки — брязь-брязь...

Тут зараз і вискакують сторожі до нього:

— Чого тобі треба?

— Хотів вивести коня.

— Е, привези нам панну, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня.

З тим і пішов парубок від них. Прийшов до вовка, а він його і питає:

— Де ж кінь?

— Нема! — та й розказав йому, як було і чого вимагали від нього сторожі.

— Сідай же швидше, та поїдемо, — каже вовк.

От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий. Коли дивляться — аж по горі ходить панна з дівчинкою, своєю служницею.

— Іди ж, — каже йому вовк, — до тієї панни та скажи їй, що тобі дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дівчинку по воду, а ти бери її на оберемок та й неси до мене.

Пішов парубок до панни та й просить її:

— Пошліть, панно, по воду — дуже пити хочеться.

Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відмовляється, що йому не можна зайти.

— Візьміть та пошліть дівку по воду.

Та й послала, а він тоді як ухопить її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і полетів, як птиця. Прибігли до того місця, де він виводив коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та й каже йому:

— Я ж перекинусь панною, а ти мене відведи і віддай сторожам, та як візьмеш у них коня до половини золотого, до половини срібного, то сідай на нього та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.

Так і зробили. Вовк перекинувся панною; парубок узяв його, підвів до сторожі та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного.

Потім посадив на коня панну, ту, що вподобав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту панну, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже їм:

— Випустіть мене трохи погуляти.

Вони й випустили його, та тільки що випустили — він зараз і перекинувся вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі наздоганяє парубка аж там уже, де була жар-птиця, та й знову каже йому:

— Я ж знову перекинусь — конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене. Та тільки не спи, — а то буде лихо.

Він так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв панну та мерщій і подався. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну понад глибоким яром, та й сів відпочити, а коня пустив пастися. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а панна й просить його:

— Не засни ж, будь ласкав, а то буде лихо.

Коли дивиться вона: їдуть двоє, вона зараз до парубка — аж він уже спить. Давай вона його будить: будила-будила — ніяк не розбудить. От під'їхали туди ж і ті парубки.

— Дивись-но, — каже один, — це ж наш брат-дурень. Давай укинемо його в яр, а коня, жар-птицю і красну панну візьмемо собі!

Так і зробили, як сказали: укинули брата в яр і покинули там, а коня, жар-птицю і красну панну узяли та й поїхали.

Незабаром прибігає й вовк. Дивиться, аж нікого нема, а понад яром сорока літає.

От він зараз до сороки та й каже:

— Не літай ти понад яром, а принеси краще води цілющої й живущої, то я тебе не забуду.

— В чому ж я тобі принесу? — питає сорока.

Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив'язав сороці до однієї ноги, другу до другої та й пустив її, а сам поліз у яр, витяг звідтіля парубка, — а він уже неживий.

На другий день прилітає сорока до вовка в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив парубка цілющою водою, зцілив його, а далі — живущою — оживив.

— Та й довго ж як я спав, — каже той.

— Якби не я, заснув би ти навіки, — обізвавсь вовк. — Сідай швидше та поїдемо, а то старший брат обвінчається з панною.

Сів на вовка, і поїхали.

Приїжджає додому, коли дивиться — стоїть перед ганком коляска; а в тій колясці запряжений його кінь, до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його той кінь, так і кинувся до нього, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно, так і пурхнула до нього: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і панна та з його братом, така заплакана, — їхати до вінця. Як угледіла ж вона свого парубка — зараз до нього так і кинулась.

— Ось хто мене знайшов, — каже, — за нього й вийду!

Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут той парубок і розказав йому все дочиста, як було. А батько йому й каже:

— Роби з братами що хочеш...

Тоді він поїхав до вінця, повінчався з панною, братів простив, а вовкові засмажив цілого барана. Сорока ж та стала з ними жити.

От вам казка, а мені бубликів в'язка.