Лисичка і Рак

казка

Художник Валерій Горбачов

Зустріла Лисичка Рака. Стала та й дивиться, як він помаленьку лізе. А далі давай з нього насміхатися.

— Ну, та й швидкий же ти, нема що казати! Справжній Рак-неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз по дріжджі послали, а ти аж через рік з дріжджами прийшов та й ті посеред хати розілляв?

— Може, коли й правда була, — каже Рак. — А тепер дуже на брехню схоже.

— Овва! Значить, тепер прудкіший став?

— Прудкіший чи не прудкіший, а тобі глузувати не дозволю. Коли хочеш знати, який я прудкий, то давай поб'ємося об заклад, що я швидше від тебе он до того пенька добіжу.

— Що-що? — здивувалася Лисичка. — Ти хотів би зі мною наввипередки бігати?

— Не тільки побіжу, а хоч ти на один скок спереду ставай, то я швидше тебе на місці буду, — мовить Рак.

Побились вони об заклад. Стала Лисичка на один скок попереду Рака, а Рак учепився їй клешнями за хвіст. Рушила Лисичка, біжить щодуху, аж курява здіймається. Добігла до пенька та й гукає:

— А де ти, Раче?

Нічого не чути.

— Ну, Раче, де ти там? — ще раз покликала Лисичка та й обернулась до пенька.

— Та ось де я! Давно вже жду тебе, аж трохи за пеньок забіг.