Циган та чоловік

українська народна казка

Ішов чоловік шляхом, а над шляхом росла якась деревина. Дивиться чоловік — сидить циган на тому дереві на гілці і рубає її, і вже підрубав зовсім, от-от гілка уломиться. Чоловік і каже:

— Цигане, цигане, упадеш.

— А почім ти знаєш? Хіба ти Біг? — відозвавсь циган.

— Я не біг, а йшов, та знаю, що упадеш.

Не поняв віри циган мужикові. Сидить собі на гілці та й цюка. Ще не покривсь чоловік тою горою, а циган вже доцюкавсь, що гілка луснула, і бебехнув з нею циган на землю. Зараз схопивсь циган і побіг доганяти мужика.

— Батечку, голубчику, — наздогнавши, блага циган мужика, — коли ти взнав, що я упаду, то ти знаєш, чи скоро я і умру: скажи, мій голубе, скільки мені на світі жити ще зосталось?

Щоб швидше циган відчепився:

— Як тричі кашлянеш, то й умреш, — відказав чоловік що попадя.

— Е, побіжу ж я та хоч скажу жінці, що скоро вмру, — заголосив циган.

Подавсь циган до жінки, та дорогою задихався та й закашлявся. Тільки що кашлянув утретє, так і розтягсь на шляху, і лежить ні живий ні мертвий. Їхав на ту пору тим шляхом пан. Зупинив кучер коней, почав штовхати цигана, щоб устав із шляху. Не ворухне циган. Підходить до нього сам пан, торка його ногою і пита:

— Чом ти, цигане, не підводишся?

— Мені чоловік казав, що я вже вмер.

Розсердився пан і звелів кучерові стьобонути цигана батурою. От кучер як стьобоне — мовчить циган, він удруге, утретє... Не змігся циган влежати, та як схопиться, — давай панові дякувати:

— Спасибі тобі, паночку, що ти воскресив мене! Мені чоловік сказав, що як тричі кашляну, то і вмру. Я кашлянув тричі, та й думав, що вже вмер. Теперечки побіжу, похвалюсь жінці, що живий зоставсь.