Кому довіряють люди

Мій друг Вовка одержав п'ятірку з письма. Це була перша п'ятірка в його житті, і він дуже зрадів і вирішив зайти на роботу до своє мами, аби її також порадувати. Я пішов разом з ним. Ми з Вовкою з весни живемо в одному будинку, з першого вересня навчаємось у першому класі і завжди ходимо разом і в школу, і додому.

Вовчина мати, Зоя Петрівна, працює зовсім недалечко від школи, в новому будинку. Будинок цей уже побудовано: і двері, і вікна, і балкони, і телевізійні антени на даху в ньому вже є. Тепер його білять і фарбують всередині. І Вовчина мама теж фарбує, бо вона маляр.

Ми підійшли до самого будинку, і Вовка сказав:

— Сьогодні моя мама працює на другому поверсі. Я її покличу: скажу, що одержав двійку. А коли вона злякається і спитає, за що мені поставили двійку, я відкрию зошит і покажу п'ятірку. Ото буде сміху!

Я погодився.

— Звичайно, так цікавіше. Тільки чи вгледить твоя мама з другого поверху таку малесеньку п'ятірочку?

— Ого, — засміявся Вовка, — ще й як угледить! У неї зір, знаєш, який гострий! Ну й зрадіє ж вона!

Вовка задер голову і закричав:

— Ма-мо!

Але ніхто не показався, і довелося гукати ще кілька разів. Тоді у вікно на другому поверсі виглянув зовсім-зовсім молодий і дуже веселий дядечко у паперовій шапці і з білою плямою на носі. Він помахав нам рукою і сказав:

— Привіт, академіки! А Зоя Петрівна пішла в найголовнішу контору. Якщо бажаєте, можете мені повідомити ваші новини.

— Ні, — сказав Вовка. — Я одержав п'ятірку з письма і хочу сам розповісти про це мамі. Як ти гадаєш, Серьожо, може, вона скоро повернеться?

— Ні, мабуть, не скоро, — відповів Серьожа. — Зоя Петрівна — наш бригадир, і турбот у неї багато. Їй треба про матеріал домовитись, щоб ми весь час могли працювати, а не сиділи склавши руки. Треба перевірити, чи правильно зарплату нам у цьому місяці виписали, та ще всякі інші справи. І поки твоя мама все як слід не владнає, вона нізащо не повернеться. Такий у неї характер...

Вовка не вміє довго сумувати. Він сховав у ранець зошит, махнув Сергієві на прощання рукою, і ми рушили додому.

Надвечір, тільки-но я скінчив робити уроки, приходить Вовка і запрошує мене до себе. Каже:

— Мама на заняттях у вечірньому технікумі. Я сам, і мені нудно. Будемо вдвох у мандрівки грати.

— А ви нічого вдвох не накоїте? — питає моя мама. Вона завжди турбується, коли я один залишаюся вдома.

— Хіба ми маленькі діти? Чи великі дурні? — образився Вовка. І мама мене відпустила.

Мені у Вовки подобається. У нього є справжні, дорослі інструменти і верстат, на якому можна випилювати лобзиком. А зараз у нього з'явився ще й великий глобус, такий круглий, зовсім як наша земля, бо це і є наша земля, тільки в дуже зменшеному вигляді. Вовка доводить, що по цьому глобусу можна вивчити всі країни, океани і моря. Він сказав, що вони з мамою часто по ньому мандрують,і показав мені наш Радянський Союз, Америку, Кубу і Конго. І ще він мені показав Північний та Південний полюси і великий Тихий океан.

А потім ми з Вовкою сіли в турбодизель-електрохід «Москва» і попливли (звісно, нібито) з Одеси в Індію. І Вовка весь час називав менi ті моря та протоки, де ми пропливали. На півдорозі він сказав:

— Навесні моя мама закінчить свій художньо-декоративний технікум, на роботі в неї буде відпустка, і ми неодмінно куди-небудь поїдемо по-справжньому, може, навіть на Чорне море.

Коли турбодизель-електрохід прибув до Індії, лоцман поставив його на рейді, а ми сіли в катер і поїхали на берег. І тут нам дуже захотілося пити. Вовка пішов на кухню, закип'ятив чаю, і ми випили по дві чашки з бубликами та вишневим варенням. Варення Вовка накладав не на маленькі блюдечка, а в ті, на які ставлять чашки. Він заявив, що мама каже, що варення корисне. Після чаю ми помили посуд, і рівно о восьмій я пішов додому — спати. Вовка сказав, що теж зараз ляже.

Ви, звичайно, знаєте, що п'ятірки, та ще й з письма, як сніг з неба, не сиплються. П'ятірку одержати важко.

Минув майже цілий місяць, а в наших зошитах лише четвірки, а іноді й трійки. І, коли ми йдемо зі школи, Вовка не заходить до своєї матері. Навіщо вiдволікати її від роботи без поважної причини?

Але одного разу поважна причина з'явилася. Нам сказали, що у школі буде балетний гурток і хто хоче, може записатися, тільки спершу треба порадитися з батьками — записуватися чи ні.

Я сказав, що запишуся неодмінно. Моя мама недавно сказала: «Справжнісінький ти генерал Топтигін, хоч би хто-небудь навчив тебе танцювати».

Вовчина мама нічого такого не казала, і він вирішив піти й запитати в неї: чи займатися йому балетом?

Тепер Вовчина мама працювала вже не на другому, а на шостому поверсі, і тому кричати довелося дуже голосно, і я Вовці допомагав.

Ми кричали вдвох в один голос:

— Мамо! Ма-мо!

Спочатку ніхто нам не відповідав, а потім униз зійшла тьотя Нюра, подруга Вовчиної мами, і сказала:

— Не галасуйте так, горло простудите. Зайдіть у підсобку і почекайте. Мама давно в лікарню поїхала, незабаром має повернутися.

— Чого мама в лікарню поїхала? Хіба вона захворіла? — спитав Вовка. І він навіть зблід, так злякався, що його мама хвора.

Тьотя Нюра каже:

— Здорова твоя мама. Чого ти, дурненький, злякався? А з Серьожкою Ракенчуком біда! Він з драбини впав і, видно, руку собі зламав. От мама твоя і повезла Серьожку в лікарню.

— А чому моя мама? Чому інша чия-небудь не повезла Серьожку? — питає Вовка. — Мені треба сьогодні у школі сказати, чи бажає мама, щоб я балету навчився. А то мене в гурток не запишуть.

— Бажає, — каже тьотя Нюра. — Записуйся обов'язково! Може, з тебе знаменитий танцюрист вийде. А Серьожки тобі не шкода? Ти хіба не хочеш, щоб у нього рука загоїлась? Хочеш! І ми теж хочемо. Ось тому й послали з Серьожкою твою маму: краще, ніж вона, ніхто не справиться. Вона і в лікарню його влаштує, і справу до кінця доведе, і про все потім довідається. Така вже вона людина!.. Та йдіть же погрійтеся...

Але грітися нам так і не прийшлося, бо ми побачили Вовчину маму. Першим її, звичайно, побачив Вовка і помчав назустріч. Зоя Петрівна підійшла до будинку, і її одразу оточили робітники і почали розпитувати про Серьожку.

Зоя Петрівна розповіла, що Серьожку взяли в лікарню, зробили рентгенівський знімок і наклали на хвору руку гіпс. Вона почекала, поки все зроблять, і поговорила потім з лікарем. Лікар сказав, щоб товариші не хвилювалися: нічого страшного немає. Серьожка полікується, і рука в нього буде як нова.

Всі зраділи і почали говорити, що треба хутчій одвезти Серьожці різних вітамінів, щоб він скоріше видужував. Але мама сказала, що вона уже купила і передала Серьожці кілограм яблук і бананів і до завтрашнього дня йому вистачить. Потім вона вийняла з сумки два банани і дала Вовці та мені. У балетний гурток — вона сказала — записатися обов'язково.

...Цієї зими було багато снігу, і ми з Вовкою майже щонеділі їздили в ліс кататися на лижах, не самі, звичайно, а з нашими мамами. І на ковзанах каталися. І вчилися ми добре, особливо із співів та з фізкультури.

Тільки з балетом у нас не дуже виходило. Довгоногій чаплі Наташці та Майці, її подрузі, і навіть Ірці-ябеді вчитель танців завжди ставив «відмінно» і на всі вечори вибирав їх танцювати. А нам він нічого не ставив і ніколи нас не вибирав. А одного разу він сказав, що ми дуже симпатичні хлопці, але для балету нам чогось бракує... А чого бракує — я забув. Терпіння? Та ні! Терпіння майже всім бракує. Спритності? Теж ні. Спритності у нас із Вовкою аж надто багато! Чогось іншого, кажуть, для балету дуже важливого.

...Була, була зима — і раптом скінчилась. Ідемо одного разу ми з Вовкою у школу, а з дахів ну просто біжить вода! По всій вулиці — струмочки та калюжі! І не треба особливо старатися, щоб набрати повні калоші води. Це одна новина. А друга — ось яка: над дверима нашої школи горить красивий напис із червоних електричних лампочок — «Агітпункт». Значить, незабаром будуть вибори і в нашій школі влаштують виборчу дільницю.

Вовка лічить, скільки лампочок пішло на «Агітпункт», а я дивлюся на портрети, розвішані на стіні.

На одному портреті чужий, незнайомий дядечко, на другому...

— Вовко! — кричу я. — Дивися швидше! Та це ж твоя мама на портреті!

— Ага! — здивувався Вовка.

Саме підійшли інші хлоп'ята і з ними вчителька Ольга Миколаївна. І Ольга Миколаївна сказала, що портрет Вовчиної мами, Зої Петрівни Волкової, повісили тому, що її висунули кандидатом у депутати по нашому району.

Наташка запитала:

— А чому її висунули?

Ольга Миколаївна пояснила:

— Тому що Зоя Петрівна відмінно працює і вчиться і дуже добре ставиться до людей. І люди її поважають, їй довіряють і хочуть, щоб вона була їхнім депутатом.

Ірка сказала.

— У такої хорошої мами син повинен вчитися лише на п'ятірки. — І єхидно глянула на Вовку.

— Він постарається, — сказала Ольга Миколаївна. І Вовка теж сказав:

— Я постараюся. — І так почервонів, немов на вулиці була спека в тридцять градусів.