«Не турбуйся, мамо...»

Уранці сьомого березня Юрка було не впізнати. Неквапно з'їв сніданок, гречно подякував мамі, навіть помив тарілку, хоч за вікном лунав нетерпляче-закличний свист його товариша Олеся. Акуратно склав книжки в ранець, поволі ступив до порога, подумав, нагнувся, взяв щітку і заходився завзято чистити бувалі в бувальцях черевики.

Мама мовчки, зачудовано спостерігала ту незвичну Юркову поведінку. «Ага, малий до мого свята готується!» — нарешті втямила й тепло усміхнулася.

А Юрко, почистивши черевики, без поспіху розігнувся, глянув на маму, закліпав очима і скоромовкою сказав:

— Мамо, будь ласка, дай мені п'ять карбованців...

Тепер закліпала очима мама.

— Нащо тобі гроші? Ще й такі великі...

— Та... треба, — хутко одвів очі Юрко, пильно задивився на кота Барсика, що ніжився в кутку. — Ну, подарунок тобі хочу купити на свято. Дуже гарний...

— Як? — сплеснула мама руками. — Ти ж сам якось хвалився, — цілих три місяці збирав гроші мені на подарунок. Де ж вони?

Юркові очі прудко забігали по всій кімнаті й знову зачепилися за Барсика, який, нашорошивши вуха, дослухався до гучної розмови.

— Ну, збирав, правда... Ну, а недавно уроки робив, а Барсик гратися захотів, ну, і скочив до мене на стіл... Ну, він, ні, ми удвох ненароком турнули копилку... Ну, гроші я на підлозі до копієчки зібрав, а класти їх нікуди, бо ж копилка розбилася. То я їх у кишеню вкинув... Ну, ти ж знаєш, мамо, як гроші в кишені тримати... Сама ж казала якось: не встигнеш додому з роботи дійти, а вже зарплату розтринькала... А мені ще важче — ідеш до школи, а морозивниці уже сидять зі своїми возиками, видно, удосвіта їх викочують. А назад ідеш — кіно запрошує, магазин іграшок навстіж розчинений... Ну, от і вийшли всі гроші...

Мама глибоко зітхнула, дістала гаманець.

— Який же ти мені, коли не секрет, подарунок купиш? — спитала.

— Найкращі парфуми! — гордо мовив Юрко. — За карбованець двадцять! На цілий квартал пахнутимеш!

— А де ж решту грошей дінеш? — спантеличилась мама.

— Не турбуйся, мамо! — аж підскочив Юрко. — Не пропадуть гроші. Я такого «Конструктора» бачив учора в магазині іграшок! І рівно три вісімдесят коштує...

Мама аж одхитнулася. На її очах виступили сльози.

Юрко простягнув руку за грошима. І — стрівся з маминим поглядом... Його рука хутко відсмикнулася, щоки спалахнули вогнем.

Він схопив портфеля й вибіг з кімнати...

Рано-вранці восьмого березня на столику біля маминого ліжка стояв маленький букетик фіалок. Коло нього біліла записка.

«Мамо, дуже-дуже вітаю тебе зі святом! Більше я не буду... таким... Юрко».

Мама, легенько усміхаючись, понюхала фіалки. Вони пахли весняною свіжістю.