Мрія

Якась бджола

в траві гуде.

Кудись

якийсь хлопчак іде.

Повзе

мені на майку жук.

А я —

на сонечку лежу,

лежу —

і думаю про те,

чому так швидко

клен росте?

Вночі — росте,

росте і вдень,

росте й тоді,

як дощ іде, —

щомиті вище й вище,

мов у казках

чи віршах!

От взяв би —

та й мене навчив

(йому ж це,

мабуть, просто!)

рости і вдень, і уночі,

щоб стати

вище зростом.

Бо я оце

вже десять днів

все про одне лиш мрію:

як хоч на голову мені

перерости Сергія?!

Тоді б я

так йому сказав

неголосно, та чітко:

— Гей, ти!

Щоб Олю — не чіпав!

Вона — моя сусідка.

а як зачепиш,

то гляди:

намну одразу ж вуха!..

Ну й налякався б

той Сергій —

і втік би геть

щодуху!

Отак було б...

А поки я

дивлюсь на нього

іздаля,

лежу на сонечку й мовчу:

рости у клена

вперто вчусь...