Утрьох

Славкові,

що з квартири сорок,

велосипед

купили вчора.

Він зразу

в двір його потяг,

прудкого та дзвінкого,

все хизувався ним,

та нас

не підпускав до нього.

Просила Іра:

— Славчик, дай,

проїду до паркану! —

А він Ірині:

— Не займай,

бо дам —

так враз одстанеш!

Просив Юрко:

— Ну дай хоч раз,

проїду метрів двісті!

А він Юркові:

— Ач який!

Собі купи та їзди!

І я просив.

Та він:

— Моє! —

І нам кататись

не дає...

Ну й що?

Нехай!

А ми зате

утрьох

в кіно ходили,

утрьох

у нашому дворі

співали —

скільки сили,

а потім

грали у квача,

аж поки

вечір не почавсь.

А що Славко?

Він сам-один

сидів з велосипедом

і вже кататись

не хотів...

Отак йому і треба!

Хай трохи нам

позаздрить —

хай виправиться

завтра!