| |
1
На другому поверсі,
в сьомій квартирі,
в будинку
під номером
тридцять чотири,
на вулиці Мрій,
що тяглась
аж під небо,
жив хлопець Сергій —
третьокласник
і ледар.
Найбільше за все
полюбляв він поспати,
тож кожного ранку
і мама, і тато
будили Сергія
не менше години,
бо зовсім
не діяв будильник
на сина.
До школи
він завжди iшов
неохоче.
Сидів на уроках —
злипалися очі.
Зате,
як останній дзвінок
продзвенить, —
наш ледар
найпершим
додому летить!
Наїсться,
а потім —
лежить на дивані
і мріє,
аж поки і ніч
не настане!..
А мріяв Сергій,
щоб у тижні
всі дні
зробилися,
геть як один, —
вихiдні!
2
От якось під вечір,
в одну із неділь,
зостався
Сергій у квартирі
один...
Поспав, попоїв,
увімкнув телевізор —
хотів
надивитись його
скільки влізе...
Коли закінчилась
недільна програма,
Сергій
неохоче підвівся
з дивана
i мовив:
— Лягатиму краще
у постіль!
Аж тут
на екрані
з'явилася постать!..
— Зажди! —
просичала. —
Не треба лягати!.. —
І раптом
стрибнула з екрана
в кімнату!
Злякався Сергій —
не промовить і слова...
Нарешті
спромігся спитати:
— А хто-о ви?..
— Я грізний чаклун,
всемогутній фон Брукк,
професор і доктор
ледачих наук!
Бажай, що завгодно,
ледащо Сергію, —
я можу здійснити
усі твої мрії!
Почувши слова ці,
Сергій аж затрясся,
та вже
не від жаху —
від радості й щастя,
і враз загорлав,
наполохавши тишу:
— Хай тільки
н е д і л і
залишаться в тижні,
щоб я відсьогодні
ніколи-ніколи
не мусив щоранку
спішити до школи!
Фон Брукк усміхнувся:
— Хай буде,
як хочеш!.. —
І зник непомітно
у темряві ночі...
3
Наступного ранку,
о пів на дев'яту,
прокинувся ледар
у власній кімнаті,
покліпав очима зі сну,
позіхнув —
і вмить пригадав
про пригоду нічну!
Схопився хутчіш,
календар відшукав,
поглянув у нього —
і мало не впав:
з листочка,
де мусило йти
п о н е д і л о к,
до нього
всміхнулося слово
н е д і л я!..
Сергій,
не повіривши
власним очам,
ще швидше
гортать календарик
почав.
Гортав і гортав,
а листки шелестіли:
«Неділя, неділя, неділя...»
Н е д і л я !..
— Ур-рраа! —
заволав
третьокласник і ледар. —
Так, значить,
до школи ходити —
не треба!
Так, значить,
насправді
у тижні всі дні
віднині й довіку
тепер —
в и х і д н і !..
4
Тепер у Сергія —
свободи удосталь:
захочеш —
і зранку лягай собі
в постіль,
бо в школі уроків
нема все одно!
А хочеш —
іди в зоопарк
чи в кіно...
Підкинув наш ледар
угору п'ятак —
і випало:
їхати у зоопарк!
Все б гарно!..
Та тільки —
трамваї не ходять,
бо транспорт увесь —
вихідний
відсьогодні!
«Ач, мудрі які —
спочивати б їм тільки!» —
подумав Сергій
і поплентався
пішки...
Нарешті
дістався ледь-ледь
до воріт —
поглянув...
Та що це?!
Зачинено вхід!
А поруч —
об'ява висить
на стіні:
«Тепер в зоопарку
всі дні —
в и х і д н і !»
Від розпачу в ледаря
зуб заболів,
ще й так,
що від болю
гуде в голові!
Помчав до лікарні
бідаха —
та марно!
Усі лікарі —
в и х і д н і
у лікарнях...
Вернувся додому
наш ледар сумний.
Вмикає скоріше
екран рятівний,
а там,
на екрані —
слова лиш одні:
«У нас,
в телестудії,
всі —
в и х і д н і !..»
5
І тут за хвилину
збагнув третьокласник,
що сталося в місті
жахливе нещастя,
бо всі —
не працюють,
бо всі —
спочивають!..
Лікарні закрито,
не ходять трамваї,
і годі чекати
від друзів листів —
вся пошта
зосталася без поштарів!
Шофери і вчені,
майстри і міністри —
н і х т о
не працює
у нашому місті,
бо всі —
в и х і д н і,
тож од ранку до ночі
роби —
що завгодно,
гуляй —
скільки хочеш!..
Так чом же
ніхто не співа,
не танцює?
Так чом же
навколо всі люди
сумують?!
Та звісно — чому!
Бо без праці та діла
не може
лишатися довго
людина!
Бо лікар — не лікар,
коли не лікує,
бо кухар — не кухар,
коли не готує,
а льотчик — не льотчик,
коли він без неба...
Робота улюблена —
кожному треба!..
6
І стало
Сергію страшніше,
ніж вчора!
І вигукнув він:
— У-у, негіднику чорний!
Лукавий професор,
підступний фон Брукк!
Ех, тільки б
мені ти потрапив
до рук!..
І ледь він устиг
ці слова проказати,
як постать фон Брукка
з'явилась в кімнаті.
— Ти кликав?
Так ось я! —
сказав він Сергію. —
Хоч я —
вихідний,
та здійсню твою мрію!..
Сергія
удруге не треба
просити.
Усе зрозумівши,
він зойкнув щосили:
— Хай стане скоріше
усе, як раніше:
одна лиш неділя
хай буде у тижні!..
І тільки
останні слова
відлунали, —
здригнулась підлога —
і Брукка не стало...
7
І знову
навколо усе —
як раніше:
всі дні,
як і треба,
у кожному тижні!
І знову
по рейках спішать
поїзди,
і знову
до друзів надходять
листи,
знов лікар
лікує,
а кухар готує,
і майстер
над справами
зранку мудрує,
спішать на роботу
в трамваях
міністри...
Всі —
знову щасливі
у нашому місті!
Сергія тепер
не впізнати нікому:
уже не тікає
зі школи додому,
а разом із класом
саджає дерева,
збирає насіння
чи брухт металевий,
майструє шпаківні,
щоб птаство зустріти...
А так, як раніше, —
не думає жити,
бо знає чудово,
що радість і щастя
приходять не ледарям,
а роботящим!
|
