Чарівний пензлик

китайська народна казка

Переклад з китайської Івана Чирка

Колись давно-давно жив бідний хлопець Ма Лян. Ще змалку мріяв він про те, щоб навчитися малювати. Та от біда: не було за що купити пензлик. Якось ішов Ма Лян повз школу і побачив, що вчитель малює картину. Не витримав хлопець, зайшов у школу, щоб попросити у вчителя пензлик на деякий час.

Вчитель здивовано вирячив на нього очі та як закричить:

— Обідранець! Малювати захотів? Геть звідси! — і вигнав Ма Ляна із школи.

«Хіба як бідний, то й малювати не можна?» — думав хлопець і все ж таки вирішив будь-що навчитися. Бувало, збирає він хмиз у горах, візьме гілку і почне на піску пташок малювати. А то піде на річку, вмочить палець у воду і просто на камені риб малює.

Вже добре навчився Ма Лян малювати, та пензлика

у нього все ще не було. А як йому хотілося мати пензлик! І от приснилося хлопцю, що якийсь сивобородий дідусь подарував йому пензлик.

— Це чарівний пензлик, ним треба вміло користуватися, — сказав дідусь.

З радощів хлопець аж прокинувся. Що за дивина?! В руці він міцно тримав пензлика.

Схопився Ма Лян і тут-таки спробував намалювати пташку. Тільки-но він скінчив малювати, як пташка змахнула крильми і полетіла.

Відтоді Ма Лян цілими днями сидів ї малював своїм чарівним пензликом для бідних селян: у кого плуга нема — тому плуг намалює, кому мотика потрібна — тому мотику.

Дійшла про це чутка до поміщика. Наказав він своїм слугам схопити хлопця і привести до маєтку, щоб Ма Лян малював тільки для нього.

Почувши таку зухвалу вимогу, Ма Лян зовсім відмовився малювати, хоч на нього й кричали, і погрожували. Розсердився поміщик і наказав тоді замкнути хлопця в стайню, щоб він там намерзся і зголоднів.

Було дуже холодно, а жорстокий поміщик не випускав хлопця із стайні три доби, думаючи, що за цей час той помре з голоду або замерзне. Але коли поміщик прийшов подивитися, то побачив: сидить Ма Лян біля грубки і їсть коржики.

Загукав розлючений поміщик на своїх слуг, щоб вони вбили хлопця і забрали чарівного пензлика. Відчинили слуги двері стайні, а там немає нікого, лише драбина стоїть біля стіни. Зрозуміли вони, що Ма Лян намалював драбину і втік по ній.

Вибравшися з поміщицького двору, Ма Лян намалював баского білогривого коня, сів на нього і поїхав геть.

Раптом чує хлопець тупіт позаду — це поміщик із слугами женеться за ним.

Хутко намалював Ма Лян своїм пензликом лук та стрілу. Коли погоня наблизилась — просвистіла стріла, і поміщик звалився на землю. А Ма Лян тим часом пришпорив коня і втік.

Довелося хлопцю покинути рідне село і поселитися в містечку. Жив він тим, що продавав свої картини. А щоб його не викрили, він не домальовував картин до кінця, і вони не оживали.

Якось намалював Ма Лян журавля. Випадково краплина туші впала туди, де повинне бути око. Журавель враз змахнув крильми і полетів.

Все містечко загомоніло про цю подію. Дійшли, нарешті, розмови і до імператорського двору. Звелів імператор своїм вельможам розшукати хлопця і привести до нього.

Ма Лян знав, що імператор — ворог бідних людей, і всією душею ненавидів його. Тому, коли імператор звелів намалювати дракона, хлопець намалював жабу, а замість фенікса намалював курку без пір'я.

Бридка жаба і гола курка почали стрибати по залах палацу та всюди паскудити. Імператор розгнівався і наказав воїнам відібрати у Ма Ляна пензлик, а його самого посадити у в'язницю.

Зрадів імператор, заволодівши чарівним пензликом, і взявся сам малювати. Спочатку він намалював купу золота. Але цього йому здалося замало, він намалював ще одну, потім ще і ще... та раптом усе золото стало камінням.

Зазнавши невдачі, імператор намалював золоту цеглину. Цеглина здалася йому маленькою, поряд він намалював ще одну. Потім ще... Раптом увесь ланцюг золотих цеглин перетворився на величезного удава. Роззявив удав свій червоний рот і кинувся на імператора, але варта захистила його.

Довелося імператорові випустити Ма Ляна і пообіцяти йому велику нагороду, якщо він малюватиме тільки для нього. Після того як пензлик повернули, Ма Лян згодився.

«Нехай малює гори... Ні, в горах звірі водяться. Хай краще море намалює», — думав імператор.

Ма Лян провів кілька разів пензликом, і перед очима імператора заграло синє море, а у воді побачив він рибок.

Задоволений був імператор і зажадав ще й корабля. За мить на хвилях загойдався дерев'яний корабель. Імператор, його дружина, принци і вся челядь сіли на корабель.

Корабель відплив від берега. Але імператорові здалося, що пливе корабель дуже поволі, і він став вимагати, щоб художник намалював вітер. Ма Лян замахав пензликом, знялися хвилі, корабель захитався.

Злякався імператор та як закричить:

— Досить вітру! Досить! — А хлопець знай махає та махає пензликом. Вітер дедалі дужчає, хвилі ростуть. Нарешті море заревло і перекинуло корабель. Імператор і всі його вельможі потопилися.