Поставте мені п'ятірку!

Знаєте, скільки вже днів, як Настуня ходить до школи? Аж десять! Це таки багато, бо за цей час вона підросла й порозумнішала. Самій дивно, яка була нетямуща, коли після дитсадка вперше прийшла до класу. Навіть не знала, що двійка — то кепсько, трійка — поганкувато, але не зовсім, а от четвірка чи п'ятірка — добре або й дуже добре. І коли Ганна Микитівна поставила їй двійку, то не зажурилася, а навіть зраділа. Прибігла додому, бабусі похвалилася:

— Ага, а в мене двійка!

— Геть нікудишня оцінка, чого ж ти хвастаєш!

— Он в інших ще й такої нема, — образилася Настуня.

— Ліпше ніякої, ніж казна-яка. За що ж це тобі?

— Бо я писала букву «Ц», і в мене не виходила дірочка в хвостику. Я кинула писати й намалювала хатку. Ганна Микитівна побачила і засміялася. Показала, як писати дірочку, а під хаткою поставила красиву двійку.

— Двійка є двійка, хоч би й яка красива...

Тепер Настуня сама те знає і сміється з себе, тодішньої. Тепер вона — справжня школярка, і все знає й розуміє.

Ось сьогодні скаже Ганні Микитівні, щоб поставила їй п'ятірку.

Позавчора у них був урок праці, і всі вчилися пришивати гудзика. А потім учителька задала завдання:

— Дома зробіть хто що хоче: виліпіть із пластиліну, вишийте, вистружіть, випиляйте. І принесіть на наступний урок, усім поставлю оцінки. А чия робота буде найкраща — виставимо в куточку «Умілі руки», хай усі дивляться і вчаться.

Настуня довго думала, що їй зробити. Бігала до Тані, до Санька, до Оленки — всі вони живуть в однім домі. Таня навирізувала зірочок та трикутничків, наклеїла аплікацію, Санько з кривої ломаки вистругав журавля. Оленка виліпила дві вишеньки...

Вигадувати аплікації Настуня не вміє, кривої ломаки в неї нема, а ліпити вишеньки нецікаво. Що ж їй зробити?.. Може, вишити грибок!.. А чому б ні! Ось клапоть полотна, а в бабусиній шабатурці усякі кольорові нитки — муліне звуться.

За роботою Настуню застав вечір. То нитка заплутається, то не туди пошиється, то голка палець кольне. Е, хай йому лихо! Вишивати ще важче, ніж писати оту дірочку!.. Настуня розсердилася й хотіла закинути вишивання за шафу, аж тут бабуся нагодилася.

— Лишенько моє! — узяла полотно і раз, раз, раз, а потім засилила в голку іншу нитку й знову раз, раз, раз — і грибок як живий! Шапочка коричнева, ніжка сіра, коло ніжки дві зелені травинки... Ну й бабуся! Вона в Настуні умійка, всі те знають. Торік вишила Шевченків портрет, то його аж у музей забрали!..

...У класі гамірно й весело. Всі, кого викликала вчителька, підходили до столу й показували свою роботу. І мають гарні оцінки: у Санька п'ять, у Тані чотири, навіть в Оленки чотири. Е, коли за ті вишеньки четвірка, то що вже ставити за Настунин грибок! Хоча б швидше називала учителька її прізвище!

Тільки того побажала Настуня, як її й викликали.

— Показуй, що ти нам принесла.

— Ось.

— Грибок! — замилувалася вчителька гарною роботою. — Гляньте, діти! — показала вишивку класові. — Ну, чом не краса!

Настуня запишалася:

— Поставте мені п'ятірку!

— Поставлю, Настуню, як не поставити за такий грибок. Але не тобі, а бабусі. Це, бачу, її праця.

— Чи вона бабусі треба, та п'ятірка!

— Треба чи не треба, тільки не можу я чужу оцінку тобі ставити. Завдання ти не виконала, тобі б двійку, та вже хай, виконаєш на завтра. Гаразд?

— Гаразд, — тихо пообіцяла Настуня й пішла на місце. Почувалася прикро, мало не плакала. Думала, все знає й розуміє, а виходить, ні. Виходить, п'ятірку можна заробити лише власною працею і більш нічиєю... Гаразд, вона знатиме. І заробить! Сама, без бабусі!