Гість з Варшави

Ця історія трапилася в одному селі недалеко Кам'янця-Подільського.

Були жнива. Настя Трубчак прибігла з поля, щоб дати їсти свиням, курям, кролям, узяти полуденок чоловікові.

Лиш зайшла в погріб, як кури надворі дико закричали й кинулися хто куди. Вийшла — й сама злякалася так, що позадкувала назад у погріб. По подвір'ї бігав якийсь рудий птах, розпустивши метрові крила, й ловив кролів, які шмигали хто в дрова, хто під тин, а хто до сіней. За цими і погнався той страшний птах, розкривши великого, кривого хижого дзьоба. Настя підбігла й закрила за ним двері. В сінях смертельно пищало кроленя: видно, птах зловив його.

Подумавши, Настя побігла до школи й розповіла вчителеві, що якийсь птах напав на її курей та кролів. Учитель Іван Риндик узяв рушницю й пішов за Настею. В сінях птаха не застали. Заглянули до хати й побачили, що птах сидить на розі лежанки. Учитель лиш глянув і відразу пізнав у птахові орла — беркута-велетня.

Придивляючись до птаха, вчитель побачив у нього на нозі якийсь знак. Поведінка птаха, цей значок свiдчили, що він не дикий. Але звідки ж він? У Кам'янці-Подільському зоопарку нема. «А хіба йому далеко й з Києва?» — подумав учитель. Він зайшов до хати, але орел не звернув на нього уваги.

Учитель залюбувався його красою. Велика голова з чорними хижими очима. Широкі груди. А що вже крила — то як у літака. Могутні ноги були вкриті пір'ям до самих пальців, тому здавалося, що орел у шароварах. На нього накинули рядно, зав'язали, й учитель забрав його до школи. Виявилося, що на нозі в нього бирка, або інвентарний номер, на якому прочитали: «Варшава, № 712». Стало ясно, що він утік з Варшавського зоопарку.