І таке буває...

Вже давно помічено, що на одні шпаківні птахи і не дивляться, а біля інших по кілька днів точаться запеклі бійки.

Цієї весни сталося таке і в моєму саду. Я виготовив кілька шпаківень, з яких лиш одну зайняли шпаки. Але в саду були ще два природних дупла і одне, яке видовбав дятел. Ото ж саме біля колишньої дятлової домівки й зав'язалася бійка, про яку я й хочу розповісти.

Поки була ще рання весна, поки шпаки ще були десь у дорозі, то горобці зайняли дупло й узялися справляти своє горобине весілля. Від раннього ранку до пізнього вечора лунали тут пісні, щебет, метушня.

Збігали дні. Весняне сонце підносилося все вище, пригрівало все тепліше. Вже й ледь зазеленіла молоденька травичка в саду. А моїх співливих шпаків і досі не було.

Я вже подумав, що вони десь у важкій далекій дорозі загинули.

Коли це одного дня ще на зорі чую, що в саду зчинилася бійка. Виходжу з хати, дивлюся — і від душі відлягло: прилетіли мої шпаки!

Ото ж саме вони розпочали війну з горобцями, котрі зайняли дупло. Б'ються так, що хоч водою розливай. Але я не втручаюся, спостерігаю здаля.

Билися супротивники досить своєрідно. Шпачиха в бій не встрявала, а тільки чекала того моменту, коли шпак витягне горобця з дупла. Горобець сам шпака не подужає, йому на допомогу поспішає горобчиха, впивається в шпака, всі троє клубком падають додолу.

Оцього тільки й потрібно було шпачисі. Вона кидалась у дупло й якомога скоріше викидала горобине майно: соломинки, пір'я, вовну.

І раптом я бачу, що ситуація змінилася. Поки шпак тягався з горобцями, шпачиха залетіла в дупло, але не викинула жодної пір'їни. Невже шкодує горобиних яєчок? А може, там уже є й горобенята?

Стою, дивлюся, що ж далі буде. Нараз клубок розплутався, горобці кинулися в дупло, зникли в ньому. Але ж там шпачиха! Шпак відсапався, розправив на собі блискуче пір'я, а тоді й собі шмигнув у дупло. Я подумав, що бійка триває в дуплі, підходжу ближче, слухаю. Тиша. Згодом почулося не тільки мирне, а й щасливе цвірінькання горобців. Ну це вже щось зовсім неймовірне!

За якусь мить шпаки повилітали з дупла й взялися носити матеріал на гніздо. Горобець випурхнув з дупла, сів на гілці й почав чепуритися, такий собі спокійний, мирний.

До самого вечора по черзі в дупло залітали й вилітали то горобці, то шпаки, носячи «будівельні матеріали» на гнізда.

Мене це так зацікавило, що я забув про свої клопоти. Були такі випадки, що горобчик прилітав з пір'ям у дзьобі, і саме в цю мить висовувався з дупла котрийсь із шпаків. Тоді горобчик відступався вбік, тримаючись за кору і чекаючи, поки вилетить шпак. Так само робили і шпаки. Підійшовши ближче, я помітив, що шпаки падають униз дупла, а горобці лізуть догори.

Трохи вище входу в дупло вишня була розділена на два стовбури. Один з тих стовбурів, мабуть, був порожній усередині, дуплистий. Там і поселилися горобці.

Словом, так і жили в одному дуплі пара шпаків з парою горобців, немов у двоповерховому будинку з одними вхідними дверима.

Вийшло так, ніби вони вирішили одне одному не заважати. В той час, як у горобців появилися діти, шпачиха тільки-но сіла на свої яєчка. А це ж два тижні промине.

Тому горобці вільно літали через отвір дупла. А літали вони досить часто, бо восьмеро дітей не закривали свої широкі жовті дзьоби, пищали, вимагали їжі.

Через два тижні, коли горобенята повиростали, повилазили з дупла, порозсідалися в густому вітті вишень, в шпаків теж появилися діти.

Шпаченята ще ненаситніші, ніж горобенята. Так що літали шпаки з їжею ще частіше, ніж горобці. Але їм уже ніхто не заважав.

Збігло ще п'ятнадцять днів, і настала така тиша, як то в хаті, коли раптово від'їжджають діти.

Полетіли мої пернаті друзі в поля, повели своїх діток жирувати, набирати сил на довгу дорогу в вирій.

Мене охопив сум. Рік треба їх чекати. А чи ж дочекаємось?