Наш «колібрі»

Серед численного нашого птаства ця пташина найдрібніша.

Часто її називають короликом. Яка ж вона все-таки за розміром? Візьміть, приміром, волоський горішок, приклейте до нього лісовий горішок, який буде правити за голівку, потім ще хвостика, сантиметри на два, дзьобика в один сантиметр — отакий і є королик.

На масть він сірий, з рудуватим відтінком. Досить рухливий. До нас прилітає тоді, коли в ямах і видолинках ще лежать сніги, крига. Не селиться ні в лісі, ні в полі, ні в садах, а тільки в хмизі... Ще й досі по селах є садиби, огороджені не тинами, не мурами, не парканами, а тільки так званими окопами, або ровами. У них десятками літ складають різне хмиззя, бадилля, кукурудзиння, стару солому, картоплиння, осіннє листя тощо. Такі огорожі бувають інколи до двох метрів заввишки і стоять по 70 — 80 років. По селах їх ще є чимало.

Отож до цих окопів і летять королики з далеких теплих країв. В цих ровах-окопах живуть ще миші, безліч мух, павуків, черв'яків, лялечок, метеликів, які правлять для короликів за добрий харч.

Гніздечко дружно в'ють у тих ровах обоє королики. На основу гнізда беруть суху траву, а вистеляють його шерстю тварин. Збивають його так міцно, що не розірвеш. Завбільшки воно як звичайна столова сільничка. Самочка кладе в нього четверо яєчок, трохи більших за горошину. Сідає на них не відразу, а чекає, поки вони «влежаться», а сама вона «розквокчеться». Висиджувати діток самчикові не дозволяє, а тільки сама цим клопочеться. Обов'язок самчика носити для неї їжу, що він ретельно й виконує.

Вилуплюються їхні дітки зовсім голі, сліпі, завбільшки як павучки-хрестовики. Але ростуть пташенята досить швидко, і десь через десять-п'ятнадцять днів уже не вміщаються в гніздечкові, вилазять з нього, розсідаються на прутиках побіля гнізда й так уже доростають.

Літати королики не люблять. Вони тільки спритно стрибають там, в окопному хмиззі.

Коди приходить осінь, до цих окопів починають частіше навідуватись коти, бо тут можна підстерегти мишку-шкряботушку. І тоді королики знімають тривогу. Вони пурхають перед самим носом у кота, але в пазурі не даються, ніби вислизають з котячих лап. Правда, котові дуже заважає колюче хмиззя. Королик не боїться кота навіть тоді, як побуває в нього на гострому кігтику, але щасливо вирветься.

Отакі королики, або волові очка, як їх правильно називають. Вони досиджуються у своїх окопах до морозу, до снігу, а тоді раптово відлітають.

От під вечір ще їх бачив, а на ранок уже нема.

І не побачите їх тут уже до весни.