Пташка-писанка

Зміни в моїй сім'ї примусили мене розширити подвір'я за рахунок саду. І тут найбільш не повезло нашій старій бабуні-сливі. Як не крутили ми, як не вертіли, а все ж виходило, що треба її зрізати. Але як ти піднімеш на неї руку, як вона багато літ пригощала нас пахучими, солодкими сливами?

І трапилося так, що коли ми, узявши пилку, сокири, лопати, вийшли, щоб викорчовувати сливу, то так і зупинилися біля дверей хати. На самісінькій вершині сиділа пташка й так співала, що ми боялися ворухнутися. І яка пташка! Писанка! Вона сиділа грудьми до сонця й ніби саме йому співала свою пісню щастя й радості.

Але це ще не все. Згодом побачили, що в листі копошиться ще одна пташка, мостить гніздо.

— Ну, кидайте лопати, сокири, бо сливи чіпати не будемо, — кажу своїм.

А «писанка», ніби почула це, ще краще заспівала, защебетала.

Я давно знав щигликів, але ніколи не чув, щоб вони так гарно співали. Траплялись щиглики, які виспівували по вісім-дев'ять колін. А цей заливався цілими каскадами переспівів. Одне слово, ніхто з нас уже й не думав, щоб зрізати стару сливу. Куди там різати, як від тих птахів і їхніх пісень вона ніби помолоділа, густіше зазеленіла.

Щиглики прилетіли до неї не випадково. Справа в тому, що щиглики в'ють свої гнізда переважно на сливах, причому на високих. А наша слива була саме така.

Мене дивувало, що в'ють вони свої гнізда на самій вершині дерева, часто навіть нічим не прикриті. Як же вони оберігають яєчка і дітей від таких любителів поласувати ними, як сойки, сороки та інші злодії?

Коли у щигликів появилися діти, прилетіла сойка. І тут щиглики показали себе. Маленькими літачками-винищувачами накинулися вони на сойку. І як! Таранили її з усіх боків, щосили били своїми тілами.

Самичка згодом повернулася, почала клопотатися біля гнізда, а самчик погнав сойку десь аж до лісу. Відтоді я більше не бачив сойки в своєму саду.