Крилаті коти

Я викопав собі погрібець глибиною в п'ять метрів, засипав туди картоплі, кілька головок капусти, три відра буряків, моркви.

Восени з полів та городів усе злазиться до людського житла. Дві мишки-шкряботушки й ускочили в мій погрібець.

Усього лиш за два місяці з восьми головок капусти вони зробили саму труху. З чотирьох відер картоплі, трьох відер столових буряків, двох відер моркви зробили купу жому. Я подумав, що їх тут сотня. А було їх тільки дві. От скільки шкоди від цих ненажерливих гризунів. І якби не наші крилаті коти, було б їх набагато більше.

У наших лісах і садах водяться «вухата» і сіра сови. Як дивитися на «вухату» звіддаля, то здається, що має вона чималі й навіть красиві «вуха». А коли взяти її в руки та роздивитися, виявиться, що то зовсім не вуха, а звичайні кущики пір'я. Коли вона сидить біля своєї домівки, дуже нагадує бабуню, закутану в теплу хустку, кінці якої зав'язані на маківці. Сидить сова на гілках не горизонтально, як більшість птахів, а строго вертикально. Завбільшки вона, як сіра ворона, але в неї значно коротший хвіст і дуже велика голова. На масть сова рудувато-сіра. Міцні ноги обросли пір'ям аж до гострих кігтів. Зблизька вона дуже схожа на кота, особливо великими жовто-зеленими очима з чорними зіницями. Кліпає тими очицями, як людина.

А свою велику голову сова може повертати кругом, ніби вона на шарикопідшипниках. Над дзьобом перехрещуються дві чорні смужки, ніби знак множення.

Досить гарно і поетично перекликаються ночами сірі сови.

Пу-гу-у-у! — чути з одного боку.

Угу-гу-гу-гу-у! — відкликається друга з якогось яру.

Попритулявшись до стовбурів дерев, сови весь день сплять. Удень погано бачать, але підійти до них неможливо, бо слух у сов надзвичайно чутливий.

Тільки-но сонце сяде за гору, а на землю постеляться сутінки, сови прокидаються, потягаються, ніби роблять гімнастику, й приступають до роботи. А господарювати є біля чого. Як відомо, миші та інші дрібні гризуни теж звірята нічні: весь день сплять, а вночі виходять на промисли. Отут-то сови й ловлять їх.

Літають сови безшумно: може пролетіти біля вашого вуха, й ви не почуєте. Це їм дуже допомагає в полюванні.

А ще по селах трапляються так звані сичі. Менші за «вухатих» і сірих, але голови в них такі ж великі. Цікаво дивитися, коли сич летить: таке враження, що летить якась фантастична голова. Як і інші, ця сова теж дуже охоча до мишей. Вона їх ловить не тільки вночі, а й удень. Це тому, що вона добре бачить не тільки серед ночі, а й серед білого дня. Отож ця «летюча» голова ще цінніша, як «вухата» і сіра.

Гніздяться сичі виключно у закритих закапелках, часто в дуплах, в купах каміння, цегли, в берегових норах. Може сич поселитися і в шпаківні, якщо вирізати більше вічко, щоб він міг просунути свою велику голову.

Сови-сичі досить плодовиті. І це добре. Бо чим більше таких сичів, тим менше буде мишей та гризунів, які шкодять нашому господарству.