Солiстка

Іншим разом, коли був я з онуками на риболовлі, неподалік від нас закинув вудку той самий незнайомець із своєю чорновухою собакою.

Діти одразу до неї:

— Вона мисливська? Щось уміє?

Чоловік гукнув:

— Емма, сюди! — Чорновуха підбігла. — Стояти!

Стала на задні лапи, вдоволено висунувши довгого рожевого язика.

— До мене!

Собака, кумедно ступаючи на задніх лапах, підійшла до хазяїна.

— Танцюй!

Господар підвівся і став показувати ногами різні «па». Емма стала і собі пританцьовувати, обертаючись на задніх лапах.

Дмитрик нічого такого досі не бачив.

— Молодець, молодець! — похвалив незнайомець «танцюристку». — А тепер заспіваємо... Коронний номер Емми-пінчер! — голосно, ніби в цирку, оголосив він і ввімкнув магнітофон.

Спершу полилася тиха мелодія, і собака тільки насторожилася, ніби її нацьковували на якусь здобич. Та коли по долині розлилося «Сердце, тебе не хочется покоя», Емма враз заскавчала, а тоді завила голосно й пронизливо, заглушуючи оркестр Утьосова.

— Ну й сміхота! — витирав я сльози, кинувши свої вудки.

Добродій виключив магнітофон, і собака ткнулася йому писком у руки, облизуючи їх і щось мугикаючи.

— Зрозумів, зрозумів, винагороди просиш! — засміявся господар і до мене: — Ті, що в цирку грають, отримують грудочку цукру, ті, що вдома забавляються, раді шматку м'яса чи ковбаси, а ця... Ви й уявити собі не можете!

Незнайомець зняв із себе сонцезахисні окуляри і начепив їх собаці. Та враз весело загавкала, почала бігати, вертітися, задираючи високо голову, щоб окуляри, бува, не злетіли. Раптом вони таки злетіли у траву. Емма вхопила їх у зуби і подала хазяїнові, щоб він начепив їх знову.

— Розумна і смішна вона у вас! — Ми були в захоплєнні від собачих витівок.

— І віддана, — додав господар. — На полюванні Емма вловлює не тільки кожну команду — кожний жест рукою чи навіть вираз обличчя. Старанна!

Дмитрик повеселішав і став бігати з Еммою по лузі. Як із зайчиком. Над берегом собака наздогнала його, і хлопчик, аби перепочити трохи, схопив палицю і жбурнув у воду. Собака кинулась за нею. Спершу плигала по воді, а тоді попливла. Митько аж затанцював від задоволення. Емма вискочила з води, віддала Миті палицю, а той кинув її ще далі. Емма знову принесла. Дмитрик, розігравшись, замахнувся було ще раз, та незнайомець зупинив його:

— Не треба більше.

— Чому?

— Бо собака може образитись. Вона теж гонор має!