Голубина пошта

На балконі в мене в куточку на мішковині вивелось двоє голубенят.

Дмитрик цілий тиждень, ледве проснувшись, бігав до балконних дверей: чи живі голубенята? Десь на сьомий день він побачив у гнізді тільки одне пташеня.

— А де ділося друге, дідуню? — з плачем прибіг він до мене.

— Полетіло.

— Куди?

— От цього вже не знаю, — розвів я руками. — Дивись, і це он пробує крильця.

Дмитрик глянув на балкон і не повірив своїм очам: голубеня раптом злетіло з гнізда і сіло на перила балкона.

— Ой, упаде і вб'ється! — злякався хлопчик.

— Не бійся. Поки не відчує сили в крилах — за перила не викинеться, воно обачливе.

— А я думав приручити їх, — насупився Дмитрик. — Хлопці казали, що привчати треба змалку.

— Так, — підтвердив я, — але не цих, дворових, а справжніх, породистих.

— А де вони водяться?

— У любителів. Хочеш, сходимо до одного у гості?

Зібралися через тиждень. Пішли вдвох. Лізу не брали, бо якраз вона, як лікар, розпочала «прийом» своїх хворих ляльок.

Мій знайомий жив на околиці міста. Дмитрик ще здаля побачив на високих жовтих стовпах зелено-синю голуб'ятню з червоним залізним дашком. Господар порався на подвір'ї.

— День добрий, хазяїне, — привітався я. — Як твої янголи — літають?

— Котрі літають, котрі малят висиджують. А що?

— А немає в тебе такого, що вже щось уміє? — питаю господаря.

— Чого ж, є. Ось хоча б цей красень, — чоловік покликав сизого голуба і взяв його в руки. — Цей уже може до трьох кілометрів залітати й додому вертатися.

— Як це? — зацікавився Дмитрик.

— Зараз побачиш.

Хазяїн узяв смужку паперу, щось написав і, скрутивши її в трубочку, прив'язав голубові до лапки. А тоді попросив мене:

— Сідайте на трамвай, від'їдьте якомога далі й випустіть. І зразу ж повертайтесь, ми з Дмитриком чекатимем.

Я поїхав, а господар зайнявся своїми справами. Дмитрикові дуже кортіло полізти по драбині до голуб'ятні, і він уже було ступив на кілька щаблів, але голос господаря зупинив його:

— Туди чужим не можна.

— Я тільки гляну, — просився хлопчик.

— Однаково не можна, наполохаються. Вони не бояться тільки мене.

— А як... Дмитрик зам'явся і почервонів. — А як ви мені одного подаруєте, не боятиметься?

— Треба буде привчити. Спершу в хаті, а потім і в дворі. Голуби дуже прив'язливі.

Поки вони розмовляли та оглядали голуб'ятню, почувся свист пташиних крил. Дмитрик глянув угору і побачив, як спускається, зробивши круг над двором, сизокрилий голуб.

— Дядю, він?

— Він самий! Наш молодий поштар. — Голуб сів господареві на плече, і той став розв'язувати нитку із запискою. — На ось, читай.

Дмитрик розгорнув смужку паперу і прочитав: «Привіт, Митю!»

— А дідусь де? — озирнувся хлопчик.

— Скоро прийде, — всміхнувся господар. — Твій дід трамваєм вертається, а наш голубок своїм льотом. Знаєш, з якою швидкістю голуби літають? У моїх середня швидкість 70 — 80 кілометрів на годину. А рекордна швидкість удвоє більша. І пролітають голуби-поштарі тисячу кілометрів за день. Є спеціальний літопис голубиних рекордів. Не так давно московські голуб'ятники завезли вісім голубів у Берлін і випустили. І що ти думаєш? Через дві з половиною доби птахи повернулися додому. В Англії поштареві-голубці навіть споруджено пам'ятник за участь у другій світовій війні. В Атлантичному океані плавав англійський підводний човен. Його виявили фашистські літаки і пошкодили глибинними бомбами. Приречений човен ліг на дно і міг би загинути, якби не... голуби. Через труби торпедного апарата птахів у спеціальних кожухах викинули з води, і ті полетіли на базу, звідкіля взяли голубів. Голуб по дорозі загинув, а голубка долетіла і принесла на базу координати, де заліг на дні підводний човен. На поміч прийшли рятувальні судна. Цю голубку-рятівницю було нагороджено вищим англійським орденом, а після її смерті поставлено пам'ятник.

— О, дідунь повернувся! — побачив мене Дмитрик. — А сизокрилий давно вже тут!

— Бо він же літає, — розвів я руками.

— І я навчу голуба поштарем бути, правда ж?

— Правда, якщо дядько не пожаліє для тебе голубеняти.

— Чого ж, як у добрі руки, то не жаль.

— Добрі, добрі! — показав Дмитрик свої долоні.

Додому ми йшли, несучи в плетеному кошику двох голубенят.