Догадливий солдат

татарська народна казка

Переклад з російської Бориса Гур'єва

Йде солдат додому зі служби. За плечем висить порожня торбина, руками розмахує, пісню співає.

Йшов солдат, йшов і їсти захотів. А поїсти й нічого. Раптом бачить: на лісовій галявині хатинка стоїть. З димаря дим іде, а біля печі стара клопочеться, тоненьку перепічку в золі випікає, — кельча зветься, — та ще й гуску смажить.

Зрадів солдат, бігцем до хатинки. Але запримітив, що стара, побачивши його, перепічку під подушку заховала, а смажену гуску в піч засунула.

«Гаразд, — думає солдат, — все одно зайду, перепочину трохи».

Заходить до хатини, вітається.

— Заходь, заходь, служивий, — каже йому стара. — Сідай, поговоримо. Що бачив, що чував у білому світі?

— Ой бабуню, — відповідає їй солдат, — розповідати про те, що чував, значить брехати. Давай-но краще поговоримо про те, що бачив.

— Гаразд, — погодилась стара, — поговоримо про те, що бачив.

Солдат і почав розповідати:

— Одного разу, — каже, — йду я лісом, а назустріч мені повзе змія. Я не розгубився та й шпурнув в неї великою каменюкою, анiтрохи не меншою, ніж твоя засмажена гуска, що в печі... Змія і розплющилась, як твоя перепічка, що під подушкою.

— Бач, який ти хитрий! — здивувалась стара, та робити нічого, дістала гуску й перепічку і нагодувала солдата досхочу.

Солдат поїв, подякував старій і пішов своєю дорогою.