Сірко

українська народна казка

В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Хазяїн бачить, що з нього нічого не буде, що він до хазяйства не способний, і прогнав його од себе. Цей Сірко никає по полю; коли це приходить до нього вовк та й питає його: «Чого ти тут ходиш?» Сірко йому одвіча: «Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут». Тоді вовк йому каже: «А зробить так, щоб тебе хазяїн ізнов прийняв до себе?» Сірко каже: «Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тебе одблагодарю». Вовк каже: «Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жать і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходить коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш однімать од мене ту дитину, — тоді будь то я тебе ізлякавсь та й пущу дитину».

У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить: «Гидж-га, Сірко!» Сірко якось догнав того вовка і одняв дитину; приніс до того чоловіка та й оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже: «На, Сірко, їж, — за те, що не дав вовкові дитини з'їсти!» Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже: «Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи». Тільки що вони ізварилися, він садовить Сірка за стіл, та й сів сам коло нього, та й каже: «А сип, жінко, галушки, та будем вечерять». Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!

Ото Сірко і думає: «Треба мені поблагодарить вовкові, що він мені таку вигоду ізробив». От той чоловік оддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому: «Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе узву в хату та одблагодарю тобі за те, що ти мені добро зробив».

Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до нього та й увів його в хату і посадовив під столом. Ото Сірко на столі узяв м'яса доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку бить. Чоловік каже: «Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки його й віку».

Сірко, що саме лучче на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував так, що вовк не витерпить та каже: «Буду співать!» Сірко каже: «Не співай, бо тут тобі буде лихо!» А вовк як завиє під столом... Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бить вовка. А Сірко і ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хазяїн каже: «Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб'єте! Він і сам із ним розправиться добре». Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже: «Ти мені добро ізробив, а я тобі!» Та й розпрощались.