Василь Сухомлинський ОПОВІДАННЯ ТА КАЗКИ. Частина 5.Які ж ви щасливі!Сьогодні до школи вперше прийшли малюки. Завтра їм починати навчання, а сьогодні їх привели матері, щоб познайомити з учителем. Матері пішли додому. Діти залишилися з учителем на зеленій галявині, під високою липою. Старий учитель Іван Пилипович сьогодні зустрічає десяте покоління своїх вихованців. Доведе оцих малюків до четвертого класу, і сповниться сорок років його роботи в школі. Ласкаві, привітні очі дивляться в чорні, сірі, сині, блакитні очі своїх вихованців. Діти усміхаються. — Діти, ви бачили, як задовго до світанку сходить ранкова зоря? — запитав Іван Пилипович, і його лагідна усмішка викликала в малюків таку ж теплу усмішку. — Ні, не бачили, — відповіли діти. — А не бачили ви, як соловейко п'є росу? — Ні, не бачили... — А як джміль чистить крильця — перед тим, як злетіти з квітки, в якій він спав уночі? — Не бачили... — А чи бачили ви, як весела комашка — сонечко — в теплий зимовий день спросоння виглядає з-під кори, чи не настала весна? — Не бачили... — Які ви щасливі, діти... — сказав Іван Пилипович. — Щасливі, бо вам є що бачити. Щасливі, бо ви побачите багато прекрасного. Я поведу вас на берег ставка, і ви побачите, як сходить ранкова зоря. Ми сядемо в кущах, затамуємо подих і побачимо, як соловейко, прокинувшись, п'є краплину роси. Прийдемо до схід сонця до великої гарбузової квітки й застукаємо там ледачого джмеля, що, переночувавши в квітці, прокинувся й чистить крильця. Підемо напровесні до нагрітого сонцем стовбура й побачимо, як сонечко з-під кори виглядає й здивовано дивиться на сніг: що ж це воно таке — жарко вже спати в ліжку, а надворі сніги лежать... Ви щасливі, діти, бо все це побачите... Ледача подушкаМаленькій Яринці треба рано-рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться! Ввечері питає Яринка у дідуся: — Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати і йти до школи. — Це подушка в тебе ледача, — відповів дідусь. — А що ж їй зробити, щоб не була ледачою? — Знаю я таємницю, — пошепки сказав дідусь. — Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря, добре вибий її кулачками — вона й не буде ледачою. — Справді? — зраділа Яринка. — Я так і зроблю завтра. Ще дуже рано, а треба збиратись до школи. Не хочеться вставати Яринці, але треба ж нарешті подушку провчити, лінощі з неї вибити! Схопилась Яринка швиденько, одяглася, взяла подушку, винесла на подвір'я, поклала на лавку — та кулачками її, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко — та й умиватися. А дідусь у вуса посміхається.
2008 - 2018. © My Planet - цікавий сайт для усієї родини. |