MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу

Три гвоздики

іспанська народна казка

Переказав С. Борщевський


Жив собі селянин. Була в нього дочка, яку він дуже любив. Одного дня пішов селянин у поле, побачив там три прегарні гвоздики, зірвав їх і приніс додому.

Побачила дочка квіти і дуже зраділа. Якось сиділа вона в кухні та милувалася своїми гвоздиками, коли це раптом одна з них упала в вогнище й згоріла. Тої ж миті постав перед дівчиною надзвичайно вродливий юнак і запитав:

— Що з тобою? Що ти робиш?

Дівчина нічого не відповіла, і юнак сказав:

— Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.

І він зник.

А дівчина схопила другу гвоздику й кинула у вогнище: тої ж миті з'явився перед нею другий юнак і спитав:

— Що з тобою? Що ти робиш?

Дівчина знову не відповіла, і юнак сказав:

— Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.

І він зник.

Тоді Марія — так звали дівчину — схопила останню гвоздику і кинула у вогнище. І постав перед нею ще вродливіший юнак, ніж ті двоє, і спитав:

— Що з тобою? Що ти робиш?

І знов промовчала дівчина, а юнак сказав:

— Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.

І зник.

А Марія, котра до нестями закохалася в третього юнака, зажурилась і за кілька днів вирішила піти шукати Його серед каміння.

Вийшла вона з дому, довго йшла полем і нарешті побачила три великих камені. Дівчина дуже втомилась, сіла на землю і заплакала. Коли це крізь сльози побачила, як один із трьох каменів розкрився, і з нього вийшов юнак, котрого вона покохала.

— Маріє! Що з тобою? Чого ти плачеш? — спитав він.

Дівчина плакала й мовчала, і тоді юнак сказав:

— Не журися, зійди он на той пагорб, побачиш звідти селянську садибу. Зайди туди і попроси, щоб господиня взяла тебе в служниці.

Підвелась дівчина, зійшла на пагорб, побачила мальовничу селянську садибу і, розшукавши господиню, попросила, щоб та взяла її в служниці. Сподобалась господині юна красуня, пожаліла вона її і взяла до себе служницею. А що дівчина була роботяща й добра, то за кілька днів стала улюбленицею господині, яка щиро до неї прихилилася.

Інші служниці заздрили новій і домовилися будь-що знеславити її перед господинею. Довго міркували вони, як це зробити, аж ось одного дня прибігли до господині й заторохтіли:

— Ви чули, що сказала Марія?

— Ащо?

— Мовляв, навіщо вам стільки служниць, якщо вона сама за один день випере всю брудну білизну.

— А йди-но сюди, Маріє, — гукнула господиня. — Ти хвалилася, що за один день випереш усю брудну білизну?

— Ні, сеньйоро, — заперечила Марія, — я цього не казала.

— Але ж дівчата запевняють, що це твої слова. Доведеться тобі тепер або виконати обіцянку, або залишити мій дім.

Звеліла господиня прислужникам зібрати всю брудну білизну й віднести на берег річки, а бідолашна Марія, не знаючи, як вийти з такої скрути, пішла до того місця, де побачила колись три камені, й заплакала. В ту ж мить один із каменів розкрився, вийшов з нього той самий юнак і запитав:

— Що з тобою? Чого ти плачеш?

Дівчина плакала й мовчала, і тоді юнак сказав:

— Не думай про білизну, яку моя мати загадала тобі випрати. Іди до річки й гукни птахів: «Птахи з усього світу, до мене летіть! Білизну прати мені допоможіть!»

Пішла Марія до річки, повторила ці слова і тої ж миті побачила, як звідусіль злітаються до неї зграї всяких птахів і негайно починають прати білизну. Швидко, як оком змигнути, випрали всю білизну, тож надвечір, коли з'явилися прислужники, вона вже й висохла.

Господиня дуже зраділа і ще дужче прихилилася серцем до нової служниці. Але інші служниці мало не луснули від злості і не переставали думати, чим би дозолити Марії.

А треба сказати, що господиня слабувада на очі, бо виплакала їх із того дня, як троє її синів пішли на полювання і, зачаровані чаклуном, пропали безвісти.

Нещасна жінка так побивалася за ними, стільки сліз вилила, що очі в неї не переставали боліти. Служниці, які весь час шукали нагоди очорнити Марію, прибігли до господині й заторохтіли:

— Ви чули, що сказала Марія?

— А що?

— Мовляв, вона знає, де знайти цілющу воду для ваших очей.

— Та невже? — перепитала сеньйора. — Йди-но сюди, Маріє, — покликала вона дівчину. Скажи, це правда, що ти знаєш, де знайти цілющу воду для моїх очей?

— Ні, сеньйоро, — відповіла Марія, — не знаю і нікому про таке не казала.

— А дівчата ж запевняють, що чули на власні вуха. Чого б це вони стали таке вигадувати? Отож вибирай одне з двох: або принесеш воду, або йди геть.

Бідолашна Марія пішла в поле, сіла біля трьох каменів і заплакала, бо й гадки не мала, де шукати ту воду. Почувши її плач, з'явився перед нею юнак і запитав:

— Що з тобою? Чого ти плачеш?

Дівчина не озвалася, а юнак заспокоїв її:

— Не журися, що моя мати загадала тобі принести цілющу воду. Візьми оцей келих, піди на берег річки та й гукни: «Птахи з усього світу, летіть сюди. Поплачте зі мною, виручіть з біди!» Коли всі птахи позлітаються, останній зронить пір'їнку. Візьми ту пір'їнку, змочи в келиху, потім проведи нею по очах господині, і вона одужає.

Марія так і зробила. Пішла до річки й гукнула:

— Птахи з усього світу, летіть сюди! Поплачте зі мною, виручіть з біди! Позліталися звідусіль зграї птахів і швидко наповнили келих. А останній птах, розправляючи крила, зронив пір'їнку. Взяла Марія келих та пір'їнку, повернулась додому, змочила пір'їнку в келиху і провела по очах господині. За кілька днів та зовсім одужала. Вона не могла нахвалитися своєю служницею і не знала, де її посадовити. Інші служниці скаженіли, роздумуючи, як спекатися Марії. Якось прибігли вони до господині й заторохтіли:

— Ви чули, що сказала Марія?

— А що?

— Мовляв, вона може звільнити ваших синів од чарів.

— Це неможливо!

— Але ж вона сама запевняє, сеньйоро!

Покликала господиня Марію й запитала, чи казала вона таке.

— Ні, сеньйоро, — заперечила Марія.

— А служниці твердять, що казала. І тепер ти повинна виконати це доручення, як два попередні.

Бідолашна Марія пішла в поле, сіла біля трьох каменів і заплакала. З'явився перед нею юнак і спитав:

— Що з тобою, Маріє? Чого ти плачеш?

Дівчина плакала й не озивалася, і тоді юнак каже:

— Я знаю, що тебе гнітить. Моя мати загадала, щоб ти звільнила нас від чарів. Не журися, піди й скажи їй, щоб вона скликала усіх тутешніх дівчат. Нехай вони прийдуть сюди із запаленими свічками й тричі обійдуть навколо каміння, але щоб жодна свічка не згасла.

Повернулася Марія додому і все переказала господині. Та скликала всіх довколишніх дівчат і дала кожній — Марії теж — запалену свічку. Пішли вони до каміння, обійшли двічі, а коли обходили втретє, налетів вітер і згасив Маріїну свічку. Згадала вона тоді юнакові слова й скрикнула:

— Ой леле, моя свічка загасла!

І розкрилися три камені, вийшли з них три брати, й молодший сказав Марії:

— Спасибі, що ти заговорила.

Тої ж миті не стало трьох каменів, а юнаки розповіли, що коли вони, полюючи, проходили тут, то перестріли чаклуна, який зачарував їх і перетворив на гвоздики. А звільнити їх від чарів могла людина, яка б спалила ті гвоздики, а потім заговорила б до каміння.

Мати й сини не могли натішитися одне одним, а молодший із братів запитав Марію, чи не згодиться вона стати його дружиною. А що дівчина його теж покохала, то й згодилась. І побралися вони добрим людям на радість.

А служниці більше не допiкали Марїї, бо вона тепер зробилась їхньою господинею. Повинилися дівчата перед Марією, і вона їм вибачила.