Три поради

українська народна казка

В одному селі жив собі незаможний парубок, але був здоровий і вродливий, до того й розумний. Полюбила його газдівська дівчина. Сватали її багаті, та вона ні за кого не хотіла віддаваться, тільки за бідного парубка. Що тільки родичі не казали їй, як не перемовляли! Адже він — бідняк, а вона — багачка. Як з таким вік прожити?

Та дівчина не корилася ані матері, ані батькові. Правда, бідний хлопець і думати не смів, що за нього може піти багацька, красна і порядна дівчина.

— Ти багата, а я бідний! Ти будеш мені докоряти, що я живу на твоєму маєтку, — каже хлопець дівчині.

— Не буду! Коли поберемося, будемо щасливі. Такого в нашому житті не станеться, щоб я тобі докоряла.

Хлопець згодився.

Наділив батько дівчині добрий кусень землі, молоді побудували собі світлицю, хлів. Щасливо зажили. Хлопець був добрий майстер, мав заробітку немало. Минув рік, знайшлася й дитинка.

Та яке щасливе життя не було, як не любилися, а не обійшлося без сварки. Жінка якось таки сказала:

— Ти мені сяк і так, а газдуєш на моєму маєтку. В тебе нич не було...

Чоловік-неборак аж зблід:

— Та чи не казав я тобі, що прийде час і ти будеш згадувати мені про мою бідність? Піду я по світу. Проживу і без твого маєтку.

Зібрався і пішов. Ніхто не знав, де він, куди подався. А він зайшов далеко-далеко, щоб про нього не чули, не знали, де він живе, як живе, щоб його і знайти не могли. Коротко кажучи, чоловік в однім селі найнявся за слугу. Коли наймався у старого діда, той спитав його:

— Та за яку платню будеш у мене служити?

— Мені платні не треба! Дайте їсти й одяг.

Служив чоловік у діда чесно, полюбили його старі, як рiдного сина.

Минали літа. Постарів слуга. Не раз хотів забути домівство, та дарма. Не забувалася ні жінка, не забувався й син. Серце йому розривалося з жалю, та гасив той жаль працею. Прийшов і той день, коли подякував за службу і тепло в хаті старих та зібрався собі додому. «Було що було! Може, і вона нарозумилася, може, і я був дуже гарячий», — подумав так, коли хотів рушати в дорогу.

Господар наказав жінці, щоб спекла пшеничного хліба. Та щоб спекла з твердою кіркою. Взяв старий одну хлібину, надрізав кірку, вибрав м'якуш, насипав у хлібину золота, поклав до торби і сказав:

— Оцю хлібину візьмеш з торби тільки вдома! А цю, верхню, їж! Ти в мене чесно служив, платню не просив, не токмився, я тобі даю два хліби і три поради. Перша порада така: де будеш видіти по дорозі сварку, не втручайся до неї! Де будуть битися — обійди. Коли розсердишся і будеш хотіти щось вчинити, відклади на завтра!

Відкланявся чоловік, подякував дідові за хліб і пораду, рушив у дорогу. В однім селі жінки і чоловіки страшенно сварилися на вулиці. Чоловік згадав дідову пораду і подався геть із цього сварливого села. А у великому місті чоловік натрапив на таких, що билися. І тут не затримався, пішов своєю дорогою, згадуючи добру пораду господаря, в якого служив.

Вернувся чоловік щасливо до свого села. Вже стемніло, коли прийшов на свій колишній двір. Дивитьси й бачить: в хижі світиться. Підходить до вікна. Заглядає до хати: його жінка цілує в лице якогось легіня. Потім сідає до столу з легінем вечеряти. Жінка ще не постаріла, а легінь як косиця, — красний, поставний.

«Мене з дому спровадила, щоб могла любасів приймати! Піду я до корчми! Нап'юся, візьму сокиру й відрубаю обом голови!» — подумав і заховав торбу в дров'янику. Та тільки вийшов на вулицю, як згадав про третю пораду діда. «Слухав я старого раніше, послухаю і зараз!» — подумав, викинув із серця страшну, а з голови лиху думку і пішов знову до хати, щоб дізнатися про все.

Тільки став за порогом, як жінка впізнала його, схопилася з-за столу, впала на шию чоловікові й почала цілувати.

— Синку, синку! Іди сюди! Це твій нянько! Він тебе залишив, коли ти мав тільки рік!

Парубок устав з-за столу, обійняв і поцілував свого батька.

За столом вечеряли троє.

— Чому мене залишив? Де ти бував?

— Ти мені сказала, що я бідняк! Я з жалю пішов по світу. Та нічого я не заробив, крім трьох добрих порад і двох паляниць хліба.

Чоловік згадав про торбу і подався надвір. Уніс з дров'яника те, що залишив, як хотів іти до корчми.

— Спробуйте мого хліба! — добув паляницю і взяв ножа. Та тільки ножем торкнувся хлібини, як посипалося золото...

Може чоловік, жінка, їх син і нині живуть, коли не померли.